Про похвалу

Наше суспільство дуже скупе на похвалу і добрі слова. Навколо мене завжди були неймовірні люди, з якими моя душа кайфувала. Раніше мені було важко хвалити, дякувати, робити компліменти.. Я приходила додому і захлинаючись розповідала, що такі суперові у мене друзі, колеги, дядько в маршрутці, що допоміг з сумками, сусід, що притримав ліфт.. Іншим розповідала про них – а їм самим ні. В черговий раз, отримавши від світу зустріч з Хорошими Людьми, я все ж набралася духу і подякувала їм за те, що мені настільки добре з ними. І треба ж, як ніяково почуваєш себе при цьому – а раптом мене не так сприймуть … Та правильно сприймуть! З Того часу це стало моїм допінгом – дати людині почути, що я її ціную, що я вдячна, що мені добре поруч з нею жити, працювати, дуріти, мріяти, святкувати, плакати, підтримувати та все інше..

Важко знайти час і сили на похвалу, але ось на посварити, побурчати і покритикувати – час знаходиться завжди. Люди! Не бійтеся хороших слів! Не бійтеся сказати улюбленому викладачеві, що він кльово веде лекції, а маму похвалити за смачну вечерю. Частіше говоріть коханим про те, що любите, а колегам, що вам так приємно з ними працювати. Не несіть в світ негатив, там і без цього вистачає несправедливості. Несіть тепло і добрі справи. Адже змінювати світ потрібно з себе. Ніхто не знає, скільки нам відміряно, і яка зустріч стане останньою. Просіть пробачення, смішіть дітей, говоріть “дякую” продавцям і касирам. Почніть прямо зараз, прямо в цю хвилину. Іншого разу може не бути. Всі ми – ранимі й тендітні. Всі ми – ображаємося і засмучуємося. Але вдаємо, що ми сильні і незалежні. Всім нам потрібно тепло. А ті, хто будує з себе безсердечного залізного дроворуба – насправді брешуть, і таким чином маскують свої слабкі місця і брак любові.

Діліться теплом – і воно вернеться до вас сторицею…