У любові є одне дієслово – віддавати!

Я одного разу зайшов до хати, думав – зараз комп’ютер включу, а електрики не було. І я опинився в повній темряві. Ляжте колись в темряві, вимкніть усі “пікалкі” і задайте собі таке питання: хто ви і як ви живете? 

Навіщо ми живемо? Довгі роки я ніяк не відповідав на це питання – бігав повз. Був під кайфом, пив, бився, твердив: “Я головний”. А справжній сенс життя – любити. Це означає жертвувати, а жертвувати – це віддавати. Схема проста. 

Любов – це не почуття, а чеснота. Не треба палати африканською пристрастю до старшої людини, коли уступаєш їй місце в метро – треба це просто зробити. Любити – це робити, а робити – це віддати, а віддати – значить віддавати не зайве, а від себе: свій час, гроші, в найвищій точці – життя. 

На світі немає нічого важливішого відносин між людьми. Ми в місті живемо, і нам здається, що дуже важливою є робота, матеріальна частина, успіх… “Успіх” – від слова “поспішати”. І ось біжимо, біжимо – і пробігаємо повз важливого, повз людей… 

Сядь напиши вірш гарний, якщо ти поет. Сядь напиши статтю хорошу, якщо ти журналіст. Знайди хороше, чесне, чисте, щоб в цьому жаху маленьку щілинку світла зробити. Завжди можна. На роботі все крадуть деталі? Не кради, сьогодні хоча б. Куриш сім косяків в день? Викури сьогодні п’ять. Це теж буде християнство. Рух, подвиг. Так скрізь, завжди, всюди, постійно. Завжди трохи в плюс щоб було. Трохи краще, трохи краще – кожен день. І починається що? В звичку входить. В людині все – звичка. “Звичка Богом нам дана, заміна щастю є вона». Входить в звичку створення добра. До кінця життя стати б нормальною людиною. Ось і все завдання. Щоб з тобою всім було добре, спокійно, просто, ясно, щоб не плутано, без цих питань. 

автор: Петро Мамонов