Маски

Одного разу я приніс на роботу бездомне щеня. Так вийшло. Я знайшов цуценя за п’ять хвилин до початку робочого дня. Він був брудним сином дворняги. Я сховав його в кутку кабінету, але щеня наполегливо виповзало звідти і пищало. В результаті його побачили всі мої колеги.

… і полетіли до моїх ніг людські маски …

Ось дуже добренька і товариська секретарка Марина Вікторівна. Молода і завжди усміхнена. Її вміло нафарбоване личко дивним чином скривилося при погляді на брудне цуценя.

– Олексій Олександрович! Ви що ж таки не гидливий зовсім?! Бруд розвели тут…

Її яскрава, добра маска вщент розбилася недалеко від сучого синочка, що весело махав брудним хвостиком.

Ось прибиральниця, Ніна Володимирівна. Вічно втомлена, буркотлива і зла на всіх літня жінка. Раптом її зморшкувате обличчя розпливлося в усмішці: «Ой, хто тут у нас такий хвостаааатий?! Олексій Олександрович, це по робочому питанню відвідувач чи по особистому?» У моїх ніг лежала зім’ята зла маска, а я бачив чуйне і найдобріше обличчя.

А ось мій колега Сергій Іванович. Завжди чуйна і любляча всіх навколо людина. І анекдот розповість і твоєму анекдоту посміхнеться. Він в той день далі порога мого кабінету не зайшов. Сергій Іванович заявив, що бездомні тварини – це бруд і хвороби. У моїх дверей лежала брудна, тонка маска усміхненого лицемірства.

Але більше всіх мене вразив мій начальник, Анатолій Сергійович. Будучи завжди суворим, незадоволеним і не готовим до діалогу, він просто і відразу заявив: «Мда, Олексій Олександрович, здається тобі потрібен вихідний на сьогодні… Ти ось що, бери-ка цього молодика і вирушай додому. Тільки не викидай цуценя… Жива істота все-таки»
… і, зніяковіло знявши маску неприступного керівника, боязливо посміхнувшись нам з цуценям, зник за дверима.

У моїх ніг лежали маски людей, з якими я спілкувався щодня протягом багатьох років. Але, несподівано я зрозумів, як мало знав цих людей.

Автор: АлексейПрокурор
Переклад: Валентинка Печарська