Історія про гайморит

– Ось ви все говорите: психосоматика, психосоматика! І яка ж у мене психосоматика? Сім років як я страждаю на хронічний гайморит, а ніякої події-травми в основі захворювання щось не пригадаю!
– А що було сім років тому?
– Та нічого не було, просто звичайне життя!
– Згадай хоча б, коли почався твій гайморит – восени, взимку, навесні, влітку?
– Ось це пам’ятаю точно: восени!
– І чим ти в цей час займалася?
– Та нічим, звичайним ремонтом! Шпалери з чоловіком клеїли!
– І що було далі?
– Та нічого! Вранці відкриваю двері, заходжу в кімнату – а вони всі відвалилися! Не знаю навіть, в чому справа: може, клей поганий, може, протяг, так ніби не було …
– І що було далі?
– А що далі? Кажу чоловікові: треба переклеювати! А він: тобі треба – ти і переклеюй! Я йому: ти що, мені одній це треба, чи що? А він: мені взагалі нічого не треба!
– І що далі?
– Коротше, переклеїли, не залишати ж так.
– І-і?
– І вранці вони знову відвалилися. Поняття не маю, чому…
– А що далі було?
– Далі чоловік побачив, не став чекати скандалу, зібрав речі і пішов. Нічого не сказав, я так нічого і не зрозуміла…
– І як ти відреагувала?
– Та ніяк! Нехай валить, раз він так зі мною – я його на дух не переношу!
– На дух, кажеш, не переносиш? З тих пір ніс і закладений, так?
– Точно, з тих самих … Тільки психосоматика-то тут при чому? Нічого ж не було…